Як виглядає робота, де потрібно постійно читати книжки й говорити про них? Розпитали про це Богдану Романцову, редакторку видавництва «Темпора», літературну критикиню та лекторку, яка, до речі, 15 червня читає у Києві авторський курс про постмодернізм.
Богдана Романцова
Богдано, чим займається літературний критик?
Літературний критик пише тексти про книжки та письменників, читає лекції про авторів, розповідає про літературу на радіо, телебачення — всюди, куди покличуть. Як правило, критик регулярно пише статті в різні видання, як літературного спрямування, так і «нормальні» — для людей не з лампової книговидавничої сфери.
При цьому саме книжки та їхні автори є головною темою статей: від того, що завтра умовний міністр напише статтю «7 книжок, які мене не здивували», він не перетвориться на критика.
Як ви відповідаєте на закид, що літературний критик, мовляв, сам не може писати, тому тільки критикує?
Кажу своїм драконам «Дракаріс!» 🙂 Насправді я завжди згадую Умберто Еко, якого так дістали репліки, що критики та університетські викладачі просто не здатні написати нормальний роман, що він у 47 років створив «Ім’я рози» — твір, який потім ще дуже довго тримався в італійській «Гарячій двадцятці тижня».
У критика дуже непогані шанси написати якісний текст: ми багато читаємо і знаємо, як пов’язаний головний герой з кошенятами, чому мотивація така важлива і як створити в тексті несуперечливий часопростір.
Книжка — логічний наступний крок людини, яка займається критикою.
Додам також, що критики, як правило, є авторами, просто не обов’язково йдеться про художку. Минулого року критикиня Ганна Улюра написала чудову книжку «365» про знакові літературні тексти на кожен день. Ще в 2016-му було видано «Ціну питання: 27 інтерв’ю Євгенію Стасіневичу». Тетяна Трофименко на цьогорічному Книжковому Арсеналі презентувала «#Окололітературне» — аналіз сучукрліту останнього десятиліття. Ростислав Семків, лектор, критик і викладач Могилянки, вже має кілька книжок про те, як писали класики і як їх читати. Відверто кажучи, я давно чекаю на книжку про те, що пили класики, але, схоже, доведеться писати її самій.
Чи потрібна спеціальна освіта, щоб бути критиком?
Думаю, якісна гуманітарна освіта може дати міцний бекграунд. А системні знання — це важливо. З-поміж іншого: ерудиція, вміння узагальнювати, бачити зв’язки та паралелі, знання історії літератури — просто must для критика. Однак можуть бути прекрасні критики не гуманітарії, тому дуже дивно стверджувати, ніби без диплома філолога критик не є критиком.
Що важливіше, критик має постійно тримати руку на пульсі літпроцесу, бо не встигнеш озирнутися, а Джуліан Барнз опублікував новий автобіографічний роман, Букер розширив територіальні кордони, а Нобелівка стала темою жовтої преси на два тижні і всі друзі питають: «А що там у Арно?».
Літературний процес не має вихідних, не йде у відпустку і не пробачає зневажливого ставлення. Звучить ніби статус в соцмережі, але хай вже буде.
Яким має бути хороший критик? Що знати / вміти, які мати особисті якості?
Хороший критик вміє добре писати, бо літературна критика — це насамперед цікаві статті, які легко читаються. І це, до речі, відрізняє критика від академічного літературознавця, змушеного постійно прикриватися формульними громіздкими конструкціями, шизофренічним «ми» та іншими особливостями невблаганної наукової мови. Хороший критик також вміє аналізувати тексти, бачити внутрішні зв’язки, що пронизують літературний процес, ніби невидимі, але дуже міцні нитки.
Критик, який береться за інтерв’ю, має бути комунікабельним (бодай впродовж цих двох годин), вміти розкрити свого героя (а не себе), поставити запитання, які зачеплять автора, а потім відійти в тінь. Останнє — дуже важливо, адже інтерв’ю — це не майданчик для демонстрації своєї безмежної критичної харизми, а спосіб показати читачам цікаву людину з цікавого боку. Не всі критики готові в діалозі Сократа і Платона лишатися Платоном.
Які можете порадити ресурси для самостійного опанування фаху?
Наприклад, курси на платформі Litosvita. Можна поїхати на зимову й літню літературні школи, відвідати курси письменницької майстерності й школу редагування. Сподіваюся, колись Litosvita запустить окремий курс для критиків, а поки на правах реклами запрошую записатися на мій червневий курс про постмодернізм та інші сучасні літературні течії.
Лекції також відбуваються у Літературній лабораторії Арсеналу (кураторка — Оксана Щур). Там можна почути легендарних викладачів літератури, наприклад Віру Агеєву та Олену Галету.
Приватна бібліотека Botan регулярно запускає курси від різних літературних критиків, письменників та кураторів. Там читають, наприклад, Женя Стасіневич, Сашко Михед, а їх можна слухати нескінченно.
На Big Books Events — Книжковому Арсеналі та Форумі видавців — завжди є події для критиків, про критиків і з критиками.
На «Суспільному» можна дивитися літературні програми, наприклад «Букоголіків» Жені Стасіневича. Раджу також переглянути попередні ефіри «#БібліоFUN» Ростислава Семківа, а ще — слухати «Книжкову лавку» Олени Гусейнової на «Радіо Культура».
Книжки можу перераховувати дуже довго, тому просто пораджу топ-три, які справили на мене найбільше враження за цей рік: «13 способів дивитися на роман» Джейн Смайлі, «365» Ганни Улюри, «Дальній острів» Джонатана Франзена. Найскладніше і найприємніше в професії критика полягає в тому, що скільки б ти не прочитав, щось лишиться за кадром.
Тексти ніколи не закінчуються, тож не сподівайтеся позбутися книжок, як казав Умберто Еко.
Наскільки ця професія затребувана в Україні? Які відкриває перспективи?
Щоб не плакать, я сміялась.
Мені здається, запит на критику формується просто зараз, бо це — одна зі складових здорового літпроцесу. Більшає книжок, зростає кількість перекладів, одна людина не може охопити все, тож виникає потреба в осмисленні та аналізі того, що виходить. Запит на якісну критику тільки зростатиме із часом, якщо ми не звернемо геть не туди. Але на цей випадок в мене є диплом, що дозволяє викладати дітям хореографію 🙂
Перспектива може бути кількісна і, не скажу «якісна», але пов’язана зі змінами. Кількісна — це коли статті тобі замовляють різні редактори різних ЗМІ, замовлень все більшає і якоїсь миті їх виявляється більше, ніж часу на писання текстів. Тоді критик має розкіш обирати цікаву тему або й від чогось відмовитися. А пов’язана зі змінами — це коли критика кличуть стати радіо- чи телеведучим, викладати на різних літературних курсах, в університеті, тобто поділитися експертним досвідом з іншими.
Чи багато заробляють критики і які взагалі основні джерела їхнього доходу?
«Bad news, nobody!» — як сказав би професор Г’юберт з «Футурами». Рецензії, огляди, інтерв’ю з авторами — це радше хобі (коли йдеться про гроші), на яке людина часом мусить ще заробити.
Прочитати книжку або й кілька (якщо це огляд), написати текст, відредагувати себе. Перевірити факти, посумніватися. Таки відправити редакторові матеріал, бо дедлайн за сім хвилин. Якщо йдеться про інтерв’ю, критик кілька днів готує запитання, потім бере це інтерв’ю, розшифровує, редагує, затверджує з героєм, надсилає редакторові. Якось я порахувала, що в мене сукупно на інтерв’ю йде щонайменше 20 годин. І за тиждень, місяць або й півроку критик отримує свій неймовірний гонорар, за який можна двічі-тричі пообідати в центрі (без десерту й салату).
Втім, не варто докоряти головним редакторам і власникам ЗМІ: гроші на гонорар немає звідки брати, а читачі поки не готові платити за те, щоб переглянути чергову рецензію. Тож літературні критики майже завжди мають кілька джерел заробітку: викладання в університеті та на літературних курсах, редагування, переклади, репетиторство. Або й роботу у сфері, не дотичній до літератури.
Вдень ти офісний працівник, а вночі цьому місту потрібен супергерой-критик — якось так.
Що вам найбільше подобається у роботі критика? А що НЕ подобається?
Я неймовірно люблю критику, мені в цьому світі затишно й красиво, як у Гобітоні чи Мумі-долі. Мені подобається писати статті, я не можу без читання — це буквально фізіологічна потреба. Коли пазл складається, коли інтерпретація цікава, коли помічаєш те, що автор, ймовірно, бажав приховати, коли раптом зустрічаєшся з письменником на полі тексту, коли розмова з автором легка, але глибока, коли останній шматочок у твоєму критичному вітражі виявляється потрібної форми — переживаєш катарсис.
Я не в захваті від гонорарів. Але «це літпроцес, дитинко!».
Ще мені не подобається знецінення роботи критика і фрази на кшталт «Критики просто переказують книжки, так може кожен». Не люблю відверто рекламних матеріалів та неймовірно улесливих інтерв’ю з нікому не відомими авторами, на яких бракує позначки «Реклама». Такі речі підривають базову довіру до критиків.
Але загалом я обожнюю критику. Думаю, якби мене залишили на Марсі, як Марка Вотні з роману Енді Вейра, я не картоплю саджала б, а писала б статті про літературу. Тому я не вижила б, а от Вотні молодець.
Чи часто у критиків виникають конфліктні ситуації з авторами?
Образи, звісно, трапляються, але варто пам’ятати просте правило: дружба закінчується там, де починається текст. Якщо критик не певен у тому, що зможе лишатися неупередженим, краще й не братися за тексти друзів. Або не мати друзів 🙂
У мене частіше виникають проблеми, коли геть незнайомі люди надсилають мені тексти на кількасот сторінок у фейсбуці в приватні повідомлення із проханням «написати рецензію чи хоча б відгук» на їхній роман. Бо мені «що, складно?» і «це ж просто читання». На мою чесну відповідь, що мені складно, що я отримую завдання від редактора видання, а не від автора, що рецензія на величезний текст, який не вийшов як книжка, — то дивна практика, вони ображаються.
Чомусь ніхто не просить перукаря безкоштовно зробити боб-каре, бо «це ж лише волосся, там просто відрізати», а от до критиків по безкоштовні рецензії приходять постійно.
Звісно, зовсім інша справа — коли йдеться про співпрацю з рукописами в рамках певних курсів, літшкіл або літературних проектів. Тоді рукописи для мене стають не лише маркером довіри, а й можливістю побачити і відстежити прогрес слухачів.
На вашу думку, критик має чогось навчати читача чи просто бути його провідником у світ літератури?
Найгірше, що може зробити критик, — прибрати позу пророка і голосом Сосюри почати: «Любіть Україну, як сонце любіть. А ще любіть Жадана». В українських читачів серйозна алергія на повчання і одну-єдину інтерпретацію літературного тексту, яку їм нав’язливо пропонували в школі. Панас Мирний має обов’язково писати про нещастя селян, синє небо над головою селян символізує смуток, а жовта висохла трава — проминання скорботного життя. До таких «творів про книжку» слід було додати епіграф з Ліни Костенко чи Тараса Шевченка, щоб вже точно «зарах».
Критика зовсім не про це. Ми відфільтровуємо чимало літератури для того, щоб читач міг не витрачати час на книжки, які йому не підійдуть. Критик — насамперед провідник в океані текстів. А ще критик — професійний читач, який може запропонувати цікаву інтерпретацію, подивитися на текст під геть неочікуваним кутом. Але це не означає, ніби ми претендуємо на інтерпретативну монополію: розумій Донну Тартт, як я, або ти програв. Навпаки: що більше переконливих інтерпретацій, то цікавішою є книжка. І авторське розуміння і бачення свого тексту, до речі, — лише одне з багатьох.
Можна сказати, що критики остаточно добили запитання порядної шкільної вчительки «Що хотів сказати автор?», а потім ще й пострибали на ньому.
Сучасні книжкові блогери — це конкуренти критиків? Яка взагалі між ними різниця? Коли варто просто вести книжковий блог, а у якому випадку — серйозно займатися критикою?
Мене часто питають, чи ми ворогуємо з книжковими блогерами. Досі не знаю, звідки цей міф виростає, але то лише міф. Ні, ми не конкуренти, ми гравці на спільному полі культури, бо хочемо, аби література стала ближчою до читача.
Блогери, власне, мають блог або інший постійний майданчик, наприклад сторінку в соцмережах — букстаграмери користуються інстаграмом, буктьюбери мають канал на YouТube. На відміну від критиків, яким статті або хоча б приблизну тему замовляють редактори видань, блогери самі можуть обирати, про що писати. У них вільніший формат і, як правило, мобільніший і безпосередніший зв’язок з аудиторією. Критикам за статті платять гонорари, а блогери можуть монетизувати свій майданчик, однак не отримують грошей безпосередньо від редактора видання.
Не думаю, що є сталий рецепт на кшталт «мені вже 20, в мене мало друзів і багато книжок, стану ж бо я критиком». Критику обирають, як і будь-яку професію. Думаю, точно не варто ставати критиком, якщо не любиш читати і тобі дуже важко дається писання текстів. Або якщо любиш, але готовий читати тільки один жанр, наприклад детективи.
Як почати кар’єру літературного критика? Куди і кому писати?
Писати на сторінки або на пошту спеціалізованих і не дуже спеціалізованих видань. Наприклад, якщо ви запропонуєте матеріал «ЛітАкценту», «Читомо», «Букмолю» через фейсбук-сторінку, якщо цей матеріал сподобається головним редактор(к)ам і якщо зірки зійдуться — статтю опублікують. А тут так само, як з першим мільйоном: його заробити найскладніше.
За якими українськими й зарубіжними критиками радите стежити?
Всіх не перерахувати. Я завжди читаю те, що пишуть Ярослава Стріха, Ганна Улюра, Женя Стасіневич, Іра Ніколайчук, Ярина Цимбал. А ще я читаю телеграм-канал Apophenoid Android перекладачки Ольги Любарської – про книжки і не лише, канал «Товще за твіттер» перекладачки Насті Завозової, проскролюю канал «Обкладинка», щоб орієнтуватися у візуальних книговидавничих трендах.
Втім, частіше мені важить не ім’я, а тема. Я все ж пишу насамперед про перекладні книжки, а не українські, тому й про наш літпроцес читаю менше, хоча є неймовірно яскраві критики-«україністи». Якщо йдеться про зарубіжних, для мене більше важить видання, ніж ім’я. Намагаюся стежити за рецензіями у Sunday Book Review від The New York Times, не пропускати цікавих статей у Books & Fiction від The New Yorker, зокрема того, що пише Кеті Волдмен. Стежу за цікавими авторами, які ще й пишуть добрі статті, як-от Рейчел Кушнер, Джонатан Франзен та Тайє Селасі. Пречудові рецензії трапляються у The Guardian. Читаю статті Рона Чарльза у The Washington Post і все, що пише Майкл Шауб у різні видання та в твіттері.
Скільки книжок на місяць ви читаєте як критик? Порадьте, будь ласка, як знаходити час на читання.
Дуже по-різному. Як правило, 2-3 книжки на тиждень, хоча буває і 6, а буває, що одну. Все залежить від того, чи близько дедлайни, скільки лекцій мені читати найближчим часом і чи я спала впродовж останніх трьох днів. Я з жахом і надією чекаю наближення Книжкового Арсеналу та Форуму видавців, бо літературний потік тоді не спинити.
Як читати більше? Дуже просто. Щоранку повторюйте: «Я не візьму собі ні дружини, ні земель, не буду батьком дітям. Я не одягну корони і не домагатимуся слави. Я житиму і помру на варті. Я — меч у темряві; я — вартовий на Стіні; я — щит, який охороняє царство літератури». Амінь.
Вам також буде цікаво
Не тільки про коми: чим насправді займається редактор та як потрапити на роботу у видавництво