Релокейт: кому зайдуть Китай і Коста-Рика та чим захоплює Німеччина

Разом з Life, Career & Startup коучем Аллою Адам продовжуємо розповідати про релокейт. У новому матеріалі рубрики Алла розповідає, що не тільки тривалі та ґрунтовні переїзди до інших країн можуть стати поворотними в житті й кар’єрі. Для неї таку роль зіграли мікрорелокейти.

Як ви вже знаєте, в моєму кар’єрному «кошику» є п’ять макрорелокейтів (мова про повноцінні 12+ місяців). Та я абсолютно впевнена, що своїм існуванням вони зобов’язані коротшим проміжкам часу, які я провела в різних країнах та зрештою вирішила там не залишатися.

Отже, найбільш корисними для мене були мікрорелокейти: 3,5 місяці в Китаї, 2,5 місяці у Коста-Риці, 3 місяці в Німеччині. Правда, безвилазно я не сиділа ніде, брейки на відрядження були завжди.

Мікрорелокейт №1. Гонконг

Свою китайську батьківщину — Гонконг — я назвала «місто-сад». Частково тому, що жила в оточенні дерев, води, птахів і метеликів на острові Лантау. А частково тому, що бізнес-метушня старого і нового Гонконгу своїм різноманіттям форм також нагадувала сад.

Бути в перманентно працездатному стані там було єдиною правильною нормою. Навіть найрозхлябаніший експат рано чи пізно помічав, що безперервно відповідає на дзвінки та листи, і все це без відриву від трьох-п’яти важливих зустрічей. А коли організм ламався, найправильнішим рішенням було змитися з божевільного Гонконгу на якісь тихі недалекі й не китайські острови. Близькість до них — одна з великих переваг Китаю.

Бути впевненою в собі бізнесвумен в Китаї досі непросто. Кожен мен прагне кинути виклик твоєму досвіду й навичкам, і після надцятого разу ти розумієш, що втомилася самостверджуватися, і кидаєш щось на кшталт: “Do you need just one more man? Or having a human who knows how to deal with this issue is more beneficial for the team?” («Вам потрібен ще один чоловік? Чи команді вигідніше мати людину, яка знає, як розв’язати цю проблему?»).

Так, до речі, моїм основним бізнес-завданням було якраз deal with difficult issues (вирішувати складні питання), включаючи звільнення недієздатних фахівців та пошук і підбір нових. А оскільки будь-які зміни в Китаї сприймаються як особистий наїзд, завданням це було не найпростішим.

Метушлива бізнес-спільнота Китаю мені так і не зайшла. Поглинати літрами алкоголь (з поваги, як кажуть китайці) я була не готова. Призначати та проводити зустрічі о першій годині ночі — тим паче. Відмову від своєї рутини на користь штучних загальноприйнятих цінностей я вважала і продовжую вважати дурною самопожертвою.

🌮 Харчуватися в Китаї було просто і смачно. А тим, у кого немає алергії на цибулю, думаю, буде ще простіше.

У мою збірку гонконзьких заміток входять:

• алкоголіки, які ховаються за масками відповідальних трудоголіків;
• бізнесмени, які думають, що це вони «відкривають» і «наймають», тоді як їм «дозволяють відкрити» і у них «погоджуються працювати»;
• візіонери, які мчать до Китаю без розуміння довгострокової стратегії своїх локальних партнерів і не бачать, що без цього в Народній Республіці можна тільки пасти задніх;
• пляжі зі знаками «Купатися заборонено»;
• метелики розміром з дебелих курчат;
• нелюдяність держорганів;
• фейкові луївіттони й різнобарвна метушня вулиць.

На фото: Острів Лантау, з архіву Алли Адам

Їхати в Китай варто всім:

• хто хоче і готовий процесно впахувати;
• хто бачить переваги в геолокації цієї країни;
• у кого поки немає сім’ї й наміру її терміново створювати.

Навіщо:

• для вивчення best of the best процесного менеджменту;
• для глибшого розуміння дієвих довгострокових стратегій, побудованих на «ти — мені, я — насамперед собі, а далі буде видно», іншими словами — the Art of War.

Чим запастися:

• готовністю до стосунків з «подвійним дном» — вас можуть і, найімовірніше, будуть приймати з повагою. Однак причина шанобливого ставлення криється в бажанні дізнатися те, що знаєте ви, а потім швидко вас позбутися (це, до речі, сказала не я, а дружній китаєць).

Трьох з половиною місяців мені було досить для розуміння, що час рухатися в іншому напрямку.

Мікрорелокейт №2. Коста-Рика

Коста-Рика зустріла мене спочатку дуже привітно — увагою друзів, різноманітністю флори та фауни, спокійними вулканами і ще більш безтурботними лінивцями.

Потім почалося найцікавіше: обслуговуючий персонал, який безсовісно завищував цінни у відповідь на мою привітну немісцеву фізіономію і обмежену іспанську; машини, яких зламалося рівно три, і всі — з вини орендодавця, який не пройшов вчасно СТО; бізнес-партнери, які виявилися спокійнішими за лінивців; змії та мурахи, які заповзали у твій простір і спокійно в ньому облаштовувалися.

🌮 Після поповнення словникового запасу з іспанської замовляти в ресторанах те, що я хочу, стало легше. До цього рятували тільки маркети.

На фото: Коста-Рика, з архіву Алли Адам

Кому варто їхати в Коста-Рику:

• фрилансерам, які не залежать від локальних взаємодій і дистанційно працюють, наприклад, зі Штатами;
• безтурботним допитливим туристам;
• співробітникам мультинаціональних корпорацій, які не прагнуть показати супер результат і приїхали на цей ринок «пересидіти».

Навіщо:

• заради майже незайманої природи, що шалено розмножується і регулярно дає про себе знати;
• заради Карибського моря і Тихого океану;
• заради помірної корупції у порівнянні з сусідніми Сальвадором, Нікарагуа і Гватемалою;
• заради спокійних веселих людей, у яких немає мотивації працювати, але які завжди готові прекрасно провести час.

Чим запастися:

• терпінням — якщо у вас є необхідність або бажання працювати з місцевими фахівцями;
• хорошим фотоапаратом, тому що такого буяння фарб ніде більш не знайдеш;
• увагою, бо якщо ви дозволите собі розслабитися, то ризикуєте заплатити в три рази більше за яєчню чи наразитися на неприємний конфлікт зі змією (частіше неотруйною), яка вирішила оселитися у вашому капці.

Якою б хорошою не була «країна-свято» Коста-Рика, але я вирішила тут надовго не затримуватися, втомившись бути постійно «напоготові».

Мікрорелокейт №3. Німеччина

Німеччина була хороша, найперше, своєю близькістю до Угорщини, де на той момент жила моя girlfriend, і до всіх інших країн Західної Європи, досліджувати які було справжнім задоволенням.

Кращі за німецькі робочі стосунки тільки австралійські. Кращий за Мюнхен і Франкфурт тільки Берлін, де я й оселилася.

Німецькою я володію добре, тому проблем із порозумінням не було. Але, думаю, що й без знання німецької їх би також не було, тому що Берлін дуже демократично-багатомовний.

Культура, відкритість, гнучкість, уважність, пунктуальність, турбота, вміння слухати й чути, прагнення зрозуміти, відсутність «подвійного дна» — все це корелює з життям і роботою в Берліні. Тому я точно повернуся до цього міста Великого Ведмедя — і як турист, і, можливо, як довгостроковий житель.

🌮 Попри традиційні сосиски з пюре і квашеною капустою на кожному розі, проблем з пошуком смачної їжі для мене як пескетаріанця (людини, яка їсть рибу і морепродукти та не їсть м’ясо. — Ред.) не було.

Кому варто їхати в Німеччину: всім.

Навіщо: за, мабуть, найромантичнішим європейським після Франції й набагато більш робото- і життєпридатним кліматом.

Чим запастися: вільним часом, тому що втриматися від дослідження Німеччини і решти затишних західноєвропейських країн просто неможливо.

Німеччину я назвала «країна-свобода». І своїй назві вона поки не зраджує.

А взагалі кожен переїзд — це маленьке життя. Воно не схоже на попереднє і не буде схоже на наступне. Воно — як вчасно розказана історія: має свою унікальну цінність, свій початок і свій кінець.

Читайте також

Як потрапити на стажування за кордон? Історія Анастасії Петрової

Як це — працювати на круїзному лайнері? Досвід барстюартки Princess Cruises

Як пройти співбесіду англійською: 7 ключових пунктів