Від девелопера до волонтера: 4 історії про світчинг під час війни

Якщо раніше світчерами називали тих, хто кардинально змінив професію, то сьогодні так можна назвати фахівців, які у війну перекваліфікувалися з рекрутерів, тестувальників чи розробників на волонтерів. Розповідаємо, як такими світчерами стали спеціалісти одеської ІТ-компанії AB Soft.

Ігор Астахов

Senior JS Developer

Я проактивна людина, а моя дружина — ще проактивніша. У перший же день війни ми переказали гроші до різних благодійних фондів і поїхали допомагати. Ще не знали, як саме, але сидіти вдома не було сенсу. Найперше ми звернулися до нашого друга-медика, який склав список медикаментів для військових частин. Пройшлися аптеками, закупили та розвезли все замовлене — для пильних прикордонників, завжди вірних морських піхотинців і тих, про чиє існування й у мирний час не всі знають.

Чому я вирішив стати волонтером? По-перше, якщо не я, то хто? По-друге, я не можу сидіти й просто чекати на перемогу, це неправильно. Перемогу потрібно робити. 

Зараз ми виконуємо замовлення, які офіційні військові особи видають безпосередньо волонтерам. У перший місяць війни ми замовляли необхідне в Одесі та загалом в Україні — шукали через друзів, збирали гроші по всьому світу. Тепер шукаємо необхідне за кордоном: наприклад, зараз нам везуть замовлення з Каліфорнії. Купуємо глушники для дуже тихих хлопців, пірометри (лазерні термометри, що вимірюють температуру на відстані) — для артилерійської розвідки, метеостанції — для артилерії. Та багато іншого, що, я впевнений, наближає нашу перемогу. 

Про те, що купили, звітуємо в інтернеті — звісно, без назв конкретних військових частин. Усе передаємо за актом, бо це ж армія — все строго згідно з чинним законодавством. Себе ми називаємо «фан-клуб ЗСУ» та дякуємо всім, хто долучається. 

Також ми допомагали 411 воєнному госпіталю та Олександрівській психіатричній лікарні — її пацієнти дуже незахищені, а згадують про них в останню чергу. Спочатку робили все самі, зараз є дарувальники та волонтерські хаби, які допомагають регулярно. Ще годували біженців на вокзалі, купували гуманітарні «подарунки» для самотніх пенсіонерів або ліки для тих, хто опинився у складній ситуації чи в інших містах. 

На роботі до мого волонтерства поставилися, як кажуть в Одесі, шикарно! Я працюю в чудовій компанії, і це безмірно радує. Багато колег писали, що я молодець, допомагали й продовжують допомагати фінансово та всіляко підтримували (і продовжують це робити). 

Завдання, що вимагають фізичної активності, я виконую здебільшого на вихідних. Якщо ні — витрачений на волонтерство час можна компенсувати продовживши робочий день. Але багато питань можна вирішити не встаючи зі стільця. Наприклад, саме так одного разу я забезпечив необхідним цілу військову частину. Для цього знадобилися ланцюжок із добрих людей, дві доби переговорів та збору вантажу, доставка та зідзвон після отримання. У нашій волонтерській команді грамотний поділ праці: хтось обробляє заявки, хтось підтверджує законність (це військові), хтось збирає вантаж, хтось везе його до частини — і вуаля. Це вже система, до якої долучається все більше людей, вдалі кейси відпрацьовуються, а знання про них поширюються.

Анастасія Марченко

Senior/Lead Talent Acquisition Specialist

Про те, щоб займатися волонтерством, я думала від початку війни. Вдома було тривожно, я відчувала безсилля й хотіла допомогти хоч якось. Почала закуповувати продукти та ліки для тероборони й відвозила їх в частини та до гуманітарного волонтерського центру (ГВЦ) в Одесі. Але мені дуже хотілося допомагати безпосередньо на місці. Я подала заявку до ГВЦ, ​​її швидко розглянули і вже за кілька днів я волонтерила пліч-о-пліч із чудовими людьми.

У ГВЦ є відділи зі своїми командами, де кожен зайнятий своєю справою в певній галузі. Я, наприклад, здебільшого займаюся збором одягу та електроніки. Потім допомога з центру відправляється по всій Україні. За весь час волонтерства мені було складно хіба що фізично — якось замовлення було настільки величезне, що його довелося збирати вдвох 1,5 години. 

На роботі я домовилася зі своєю керівницею, що буду волонтерити через день. Дуже їй дякую, адже без цього я б напевно збожеволіла від новин, а так повністю відключаюсь і займаюся своїми завданнями. Загалом мене підтримує вся команда. Іноді я писала в чат про збір продуктів чи фінансової допомоги, і всі дуже активно й охоче брали участь. Так я змогла купити ще більше товарів для наших захисників!

Ми всі об’єдналися заради однієї великої місії — допомогти фронту. І я почуваюся краще, коли причетна до цієї місії. 

Наші військові щодня ризикують життям, виконуючи свою роботу, і я максимально вірю в них. Волонтери також роблять величезний внесок. Зараз ми — єдиний організм, який сильний, доки єдиний.

Волонтерство однозначно вдихнуло в мене життя. Щоразу, коли я збираю чергове замовлення, мені стає добре від того, що хтось отримає допомогу. Складно сказати, чи вдасться волонтерити після війни — я навіть не знаю, що буде завтра. Але я б хотіла, якщо буде можливість.

Денис Онуфрієв 

Automation QA Engineer

На другий день війни я поїхав до військкомату, звідти мене відправили до частини — а вже там мені й тим, хто був зі мною, сказали, що бригада укомплектована. Можна було поїхати в іще одну частину, але там перевагу віддавали хлопцям із реальним бойовим досвідом. Тож після цього я вирішив зайнятися волонтерством.

На роботі до цього поставилися з розумінням. Спочатку я допомагав у гуманітарному волонтерському центрі в Одесі: робота там була суто фізична — розвантажувати та завантажувати машини з гуманітарною допомогою. Потім працював у штабі музичного клубу «Перон №7», і там уже знадобилися мої знання з електрики — наприклад, якось я полагодив проводку в будинку, де готувалися приймати переселенців. Ще розвантажував машини з гуманітаркою в благодійному центрі «Карітас». Іноді, коли є потреба, допомагаю носити бідони з їжею на залізничному вокзалі, де організовують обіди для переселенців. 21 березня я повернувся до роботи. 

Я розумію, що заробляючи можу перераховувати гроші на потреби армії і так допомагати. Але іноді все одно волонтерю, коли є потреба — про це зазвичай дізнаюся у волонтерських чатах. 

Ганна Пояркова 

Talent Sourcer

24 лютого я прокинулась о 5-й ранку від вибуху, подивилась у вікно й побачила, як летить ракета. Я відразу здогадалася, що це не феєрверк. Весь перший день я відчувала розгубленість — цей стан був схожий на сон. Мені здається, тоді багато людей одночасно відчули, що треба об’єднатися і «включитися» — подумати, чим ти можеш бути корисним. 

Їхати я не збиралась, бо знала, що мама не поїде, а я без неї нікуди. Мої батьки — патріоти: мама одразу пішла на військову підготовку, тато — до ЗСУ. А я вирішила займатися волонтерством. На роботі мене дуже підтримали — було чудово усвідомити, що я працюю з такими чуйними людьми. У дні, коли волонтерю, робочі завдання зазвичай залишаю на вечір. 

За весь час війни я плела маскувальні сітки, займалася зооволонтерством, збирала їжу та медикаменти в гарячі точки, пройшла підготовку для волонтерів Червоного Хреста — думала, мене візьмуть у госпіталь медсестрою, а в підсумку допомагала шити білизну та спальні мішки для наших хлопців. Викрійку робити так і не навчилася, зате тепер знаю, що таке зигзаговий чи зигзагоподібний рядок. 

Зараз я сортую гуманітарку в Червоному Хресті, також їжджу годувати собак та допомагаю прибирати в притулку. Я живу в Кропивницькому, і тут багато тварин просто залишили на вулиці. Зооволонтерством я займалася і до війни, а інше, сподіваюся, після перемоги не знадобиться. 

Не можу сказати, що волонтерство дуже мене змінило. Зате дало можливість хоч якось допомогти тим, хто ризикує своїм життям, захищаючи нас.

Потрібна робота?

Наш телеграм-бот Агент Happy Monday підбирає вакансії з-поміж 1000+ актуальних пропозицій на нашому сайті →

До бота

Читайте також

Як українська IT-індустрія адаптується до умов війни

5 порад, як бізнесу спілкуватися з клієнтами з-за кордону під час війни

Що українці читають під час війни: добірка книжок за жанрами