Чому романи корисніші за бізнес-літературу: колонка Тетяни Лукинюк

Читання художньої літератури — не тільки дуже приємне, але й корисне заняття. Зокрема, багато важливих для кар’єри скілів белетристика прокачує надійніше, ніж книги з саморозвитку. Так вважає Тетяна Лукинюк, топменеджерка в «Київстар» та засновниця книжкового клубу Kyiv Bookworms Club. А ще вона знає, як без шкоди для сім’ї та роботи читати 100 книг на рік. Увага — у статті багато згадок крутої літератури. Рекомендуємо підготувати блокнот🙂.

Чому я надаю перевагу художній літературі

В останні роки мій книжковий розклад виглядає так: 90% того, що я читаю, становить художня література і 10% — світоглядна література, біографії та бізнес-література. Чому так?

Я вважаю, що світоглядна література — психологія, філософія, антропологія, соціологія, громадська економіка — розвиває наше пізнання світу й погляди на світ. Це важливо й це дуже допомагає розвитку IQ.

Бізнес-література відмінно прокачує окремі скіли, дає можливість дізнатися про нові підходи й моделі в тій справі, якою ви займаєтеся. Наприклад, коли я активно будувала кар’єру, розвиваючись від рівня спеціаліста до рівня менеджера, я читала багато книг про саморозвиток та бізнес-навички.

Однак нон-фікшн не розвиває людину як особистість. На відміну від тієї ж белетристики. Ось три переваги, які дає читання художніх книг:

1. Допомагає пізнати себе і вибудувати відносини з людьми. Завдяки читанню романів, повістей і оповідань, ми вчимося дивитися на речі з позиції іншої людини й розуміти цю позицію. В англійській для цього є вислів try walking in my shoes (спробуй приміряти моє взуття).
2. Розвиває EQ — тобто, емоційний інтелект. Можна прочитати про нього у відомій книзі Деніела Гоулмана і нічого не зрозуміти (я знаю такі випадки). А можна читати романи й співчувати, переживати й у такий спосіб розвивати EQ і емпатію.
3. Розвиває вас як лідерів. Але тут не варто очікувати швидкого ефекту й що ви прочитаєте, наприклад, «Братів Карамазових», і станете відразу великим керівником. Так це не працює. Художня література — це робота «в довгу», ви маєте начитатися. І тільки коли начитаєтеся, почнете по-іншому ставитися до людей.

Бізнес-література дає швидкий ефект у розвитку скілів — у цьому її цінність. А художня не забезпечує швидкий результат. Вона в принципі не про результат.

Але, звісно, не варто списувати з рахунків бізнес-літературу. Інша справа, що викладені там концепції гідні максимум 5–6 сторінок в умовному Harvard Business Review. І вони не варті того, щоби ви читали 300–500 сторінок дрібним шрифтом, які набрані тільки для того, аби продати вам цю книгу за 30–40 доларів.

Тому зараз я, по-перше, дуже ретельно ​​підходжу до вибору такої літератури, а по-друге, я великий фанат коротких резюме книг. До речі, якщо вам такий формат теж подобається, можу порекомендувати кілька джерел: Blinkist і getAbstract.

Скільки я читаю

Ваш час — це ресурс, і ви вибираєте, на що його витрачати. Коли я будувала кар’єру й гарувала по 16 годин у будні й вихідні — саме робота була моїм основним завданням. Тоді, щоби зовсім не порости корпоративним мохом, я ставила собі за мету читати не менше двох книг на місяць. До вибору літератури водночас я ставилася досить поверхово. Читала те, що на слуху, щоби можна було підтримати розмову.

Зараз я читаю понад 100 книг на рік. Але тепер я набагато ретельніше підходжу до вибору літератури.

Що я читаю

Раніше для мене важливим показником якості було те, що книга потрапила в бестселери The New York Times чи Washington Post. Після певної кількості книг я зрозуміла, що, на жаль, більшість людей читають нісенітницю. Тому «Нью-Йорк таймс бестселер» на сьогодні для мене більше негативна конотація, ніж позитив.

Розповім, як я остаточно в цьому переконалася. Багато років тому я була у відрядженні в Нью-Йорку. Зайшла там у магазин і купила бестселер того часу «50 відтінків сірого». Усі три томи. І це був жах. Мало того, що я сильно захворіла й лежала в готелі з отитом і температурою, я ще й читала цей кошмар. Я була змушена прочитати всю трилогію, тому що більше в мене нічого не було. Тоді ще не було ні кіндла, ні аудіокниг. Мені довелося читати те, що є. І тоді я подумала: мільйони людей можуть помилятися. І закрила для себе тему бестселерів «Нью-Йорк таймс».

На які книги я звертаю увагу зараз? Обов’язково дивлюся лауреатів Нобелівської, Пулітцерівської й Букерівської премій. Також я дуже ціную локальні премії. І коли, наприклад, вибираю книгу з французької літератури для книжкового клубу, то обов’язково дивлюся, які твори отримали за останні 20 років Гонкурівську премію (найпрестижніша літературна премія Франції. — Ред.). Локальні премії більшою мірою віддзеркалюють вподобання конкретної країни. І меншою мірою підлаштовуються під англосаксонську літературу.

Я дуже люблю фентезі та фантастику, цінність яких недооцінена, на мій погляд. Це дуже хороший інструмент для зображення того, як змінюються цінності суспільства. Також я ціную детективи. Це чудовий спосіб під нашим зовнішнім прекрасним «я» знайти темні глибини. І ще мені дуже подобаються історії, коли неможливо відірватися від сюжету, коли згортаєш книгу, а на очах — сльози. Це дуже цінно.

Які книги я не дочитую

Коли я читала 24 твори на рік, я не могла кинути книгу. Мені здавалося справою честі дочитати її.

Зараз я спокійно кидаю. У цьому році, наприклад, вирішила не дочитувати «Понеділок починається в суботу» Стругацьких. Просто зрозуміла, що не хочу занурюватися в нерелевантний і нецікавий для мене наразі радянський побут. І ще покинула читати «Піщану людину» Ніла Геймана. Це чудова аудіокнига, цілий аудіоспектакль: з різними звуками й голосами. Але книга побудована на коміксі про супергероїв. Мені це не близько. І я її покинула.

Але якщо я хочу написати погану рецензію, я обов’язково прочитаю книгу до кінця. Так, наприклад, було з Нассімом Талебом і його «Чорним лебедем». У книзі є цікаві ідеї, але написана вона дуже погано дуже неприємною людиною. І я її дочитала, щоби мати моральне право написати негативну рецензію, яка, до речі, була підтримана багатьма.

Як багато читати

Поділюся методами, які використовую сама.

1. Читайте всі формати: електронні книги, паперові, аудіо

Закачайте книгу на смартфон і читайте в будь-який зручний момент, а на відпочинок візьміть паперову. Коли їдете в автомобілі, в автобусі — слухайте аудіоверсію. Наприклад, я щодня їжджу на роботу в машині. 40 хвилин туди, 40 назад. І за тиждень у мене прочитана книга.

2. Оточіть себе книгами

Наприклад, у мене вдома всюди розкладені книги — у вітальні на дивані, у спальні, у дитячій, в робочому кабінеті. Завжди під рукою те, що я читаю або хочу почитати. Тому, замість смартфона, я тягнуся до книги.

3. Створіть ритуали читання

Наприклад, у нас це сімейна традиція — читати перед сном. Чоловік, молодша дочка, я — ми часто валяємося всі разом і читаємо кожен своє.

4. Дайте книзі вас захопити

Змушувати читати себе не потрібно. Це завдання автора — захопити вас цікавою розповіддю. Я роблю так: у будь-якому місті обов’язково заходжу в книгарню, або в гостях у друзів підходжу до книжкової полиці — просто беру томик у руки, гортаю, пробую почитати. Перші дві сторінки зачепили — відмінно, можна продовжити знайомство. Не пішло — беру іншу.

Пробуйте — і ви обов’язково знайдете книгу, заради якої захочеться відкласти смартфон.

5. Приділіть книзі час, який у вас забирають соцмережі та серіали

Просто подивіться лічильник вашого часу на телефоні — скільки часу ви проводите у фейсбуці, в іграх. Тепер усвідомте, що натомість можна почитати книгу.

Із серіалами може бути трохи складніше. Однак із мого життя в якийсь момент вони просто зникли. Прочитавши книгу «Потік» Міхая Чіксентміхайі, я зрозуміла, чому. Серіал, як і гра, дає готовий світ, готові сюжети. Не потрібно думати, переживати, уявляти себе на місці героїв. Потрібно просто споживати готовий фастфуд. Мені ж цікаво фантазувати.

А якщо мені хочеться подивитися якийсь серіал, я роблю це вранці, коли збираюся на роботу. У мене є 20 хвилин, коли я фарбуюся, вкладаю волосся, чищу зуби. У цей момент я включаю серіал. Так за місяць можу подивитися сезон.

6. Додайте елемент гри в процес читання

Наприклад, візьміть участь у якомусь книжковому челенджі. Або самі поставте собі виклик прочитати за місяць / рік певну кількість книг. Можна також зареєструватися в соціальній мережі для любителів читання. Наприклад, я веду облік прочитаних книг в Goodreads. Також можна записатися в книжковий клуб, де ви з іншими учасниками зможете обговорити прочитане.

Про клуб книжкових черв’ячків

Ідея створити Kyiv Bookworms Club виникла не на рівному місці. Колись я ходила на курс розвитку навичок усного мовлення. Там були дівчата, які навчалися в США. Вони й привезли цей формат зі своїх університетів. Ми читали книгу й раз на місяць збиралися в кафе обговорити її. Пізніше ми розійшлися у різні компанії, і зустрічі припинилися.

А потім я прочитала роман американської письменниці Джанет Уоллс «Скляний замок». І згадала, як ми з дівчатами з книжкового клубу обговорювали, що всі великі книги написані про війну. І зраділа, що можу назвати велику книгу не про війну. Я поділилася цією думкою у фейсбуці.

У коментарях мене почали питати, про який книжковий клуб йдеться. В ході обговорення з’ясувалося, що багато людей читають, але обговорити книжку ні з ким. Ми списалися, вирішили, що виберемо книгу, прочитаємо її, зберемося й обговоримо.

На першій зустрічі нас було десятеро. Ми обговорювали, здається, «Прекрасний новий світ» Олдоса Гакслі. Уже через зустріч нас було 20, потім 40, 50. Я створила групу Kyiv Bookworms Club у фейсбуці. І за три роки існування в ній уже понад 3000 учасників. Десь 500 з них регулярно читають ті книги, які ми вибираємо. І приблизно 10% групи ходять на зустрічі. Тобто, 300–400 осіб за рік прийшли на збори клубу хоча б раз.

Люди приходять у клуб із різною мотивацією. Хтось хоче читати більше. Хтось хоче читати якіснішу літературу. Когось приваблює можливість обговорити прочитане.

Ось кілька висновків, які я зробила для себе завдяки книжковому клубу.

1. Немає й не може бути єдиного трактування книги. У нашій групі дуже різні люди: психологи, письменники, математики, логісти, студенти та пенсіонери. І коли 30 людей приходять на зустріч, стає очевидно, що ми всі прочитали не одну книжку, а 30. Тому що кожен із нас по-різному трактує героїв, їхню поведінку, сюжет, кінцівку, залежно від свого соціального і професійного бекграунду.

Наприклад, ми почали цей рік з обговорення роману «Час любити» Філіпа Еріа. Головна героїня — мати сина, який дорослішає. Й наші погляди на неї коливалися від «О Боже, яка жахлива мати!» до «Це просто ідеальна мати, яка дає свободу своєму синові й виховує з нього справжнього чоловіка». Я, до речі, була в другому таборі. Ми довго сперечалися. Дві години обговорення на одному диханні, тому що ми були не згодні одне з одним. І це дуже круто.

2. Письменник сам не завжди впевнений, що він мав на увазі. Те, що пишуть критики, і те, як вони трактують, що автор «хотів цим сказати», насправді може бути дуже далеко від того, що автор дійсно хотів сказати.

Є такий український письменник Антон Фрідлянд. Мені дуже подобається його стиль. Це таке «Чорне дзеркало», але в тексті. Й ось я прочитала одну його п’єсу з відкритим фіналом. І пишу йому: «Антон, а що ти мав на увазі цим фіналом?». А він питає: «А які в тебе є версії?». Я написала 7 версій. А він: «Ну це рівно на 5 версій більше, ніж у мене». Це, мабуть, усе, що потрібно знати про відкриті фінали й письменницькі задуми🙂.

Що я читаю прямо зараз

У місяць я читаю приблизно 8–10 книг. Зазвичай не одну за одною, а три книги одночасно: одну слухаю в аудіоваріанті в машині, іншу читаю паперову, третю — електронну. Часто є ще четверта книжка, читання якої я розтягую, наприклад, на рік. Так свого часу я прочитала «Улісса» Джеймса Джойса.

Ось три книжки, які я читаю прямо зараз:

1. Переможець останнього Букера «The Discomfort of Evening» нідерландської письменниці Маріці Люкас Рейневелд англійською — книга поки не перекладена українською.
2. Книгу своєї подруги Олени Андрейчикової «Ніжні виживуть». Вона одеситка, і я називаю її «жіночий Бабель». Бабель більше пише про чоловіків і їхній жорстокий світ, а вона пише про жінок і наш прекрасний світ. Це дуже приємне, легке читання для натхнення душі.
3. В аудіо я слухаю Чарлза Буковскі «Хліб із шинкою». Це мій перший Буковскі. Мені спочатку дуже не сподобалося, роман озвучений таким нудним американським чолов’ягою. Складається враження, що в процесі озвучування книги він курить, спльовує… Але потім я оцінила, наскільки це збагачує сприйняття книги.

5 книг, які рекомендує Kyiv Bookworms Club

• Катерина Калитко «Земля загублених, або Маленькі страшні казки»
• Нікос Казандзакіс «Грек Зорба»
• Чімаманда Нґозі Адічі «Половинка жовтого сонця»
• Бернхард Шлінк «Читець»
• Фредрік Бакман «Чоловік на ім’я Уве»

І мій особистий топ-5

• Ден Сіммонс «Гіперіон»
• Дж. Д. Селінджер «Дев’ять оповідань»
• Джанет Уоллс «Скляний замок»
• Янн Мартел «Життя Пі»
• Джон Фаулз «Колекціонер», «Волхв»

Ще більше статей про книжки та читання

«Я роблю книжки видимими». Піарниця ВСЛ — про свою роботу

6 порад, як читати більше

Що читають у Fedoriv Group та особисто Андрій Федорів